У сучасній Україні науково-дослідні установи Національної академії наук відчувають гостру потребу в молодих дослідниках, тоді як кар’єра вітчизняного науковця нинішніх випускників пересічних вищих навчальних закладів уже, на жаль, не приваблює. У статтіпроаналізовано модель дослідницького університету, яка, на думку автора, здатна забезпечити неперервність і наступність у вихованні, творчому розвитку і належній освіті майбутніх науковців із числа тих амбітних студентів, які в шкільні роки пройшли школу Малої академії наук (МАН), стали лідерами зовнішнього незалежного оцінювання знань, переможцями шкільних предметних олімпіад, здобули творчі відзнаки в конкурсах-захистах науково-дослідних робіт МАН, з дитинства мріють присвятити себе науці. Пропонована стаття дискусійна. Роздуми автора щодо того, якою має бути неперервна освіта молоді, схильної до наукової діяльності, базуються на тридцятирічному досвіді науково-педагогічного керівництва секцією інформатики Київської МАН «Дослідник», тісній співпраці з педагогами і науковцями Кримської МАН «Шукач», а також спілкуванні із студентами, які в шкільні роки навчалися в наукових гуртках МАН.
