"Вірогідне окреслення сутності даного тропу в поетичному універсумі Та-раса Шевченка знаходиться в безпосередній залежності від належного ро-зуміння співвідношень між успадкованими українським поетом художніми (фольклорними і літературними) надбаннями попередніх часів і ним створени-ми цінностями.
В одній з перших рецензій (див., наприклад, «Отечественные записки»,т.Х, 1840., кн. 5) на «Кобзар» Шевченка ще наявне невміння схопити специфіку творчої «лабораторії» поета, рецензент підкреслюючи як велику оригінальність його віршів, так і не меншу їхню подібність до народних пісень. Влучно збагнув співвідношення народної творчості і Шевченкового оригінального вкладу М. Костомаров у промовистій, але не деталізованій на той час оцінці: «Кобзар» Тараса Шевченка «не тільки насичений народною малоросійською поезією, але він і цілком оволодів нею, підпорядкував її собі й надає їй вишуканої, зразкової форми» («Молодик», 1884, с.177). Після смерті Шевченка той же М. Костомаров не пішов далі по шляху реального виявлення цих двох даних поетичного співвідношення, а, навпаки, підкреслив у не менш влучних словах тільки одну складову, народну: «Шевчено як поет – це був сам народ, що продовжив свою поетичну творчість. Пісня Шевченка була сама по собі народна пісня,& тільки нова – така, яку міг би заспівати тепер цілий народ. Народні пісенні форми переходили у вірші Шевченка не внаслідок вивчення, не після роздумування (...), а за природнім розвитком в його думі всієї закінченої нитки народної поезії. Поезія Швч&енка є продовження народної поезії» («Спогади про двох малярів», «Основа», 1861, 4, с.51). Оцінку Костомарова, особливо останнє речення-крилатий вислів згодом стало літературознавчим оціночним загальником, внаслідок чого в ’60-х –’70-х роках Шевченка& почали вважати лише як «народного співця» (в Румунії із-за браку толкових знавців, «народним співцем» – «bardul popular», дехто вважав Шевченка аж до 150-річчя від дня його народження)".
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
