Проаналізовано вплив на чорноморську політику провідних держав чинника боротьби за контроль над протоками Босфор і Дарданелли (далі Протоки), та розвиток міжнародних відносин у 30-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. Розглянуто причини, передумови, а також процес та наслідки перегляду режиму Проток, встановленого в повоєнний період на конференції у Монтрьо 1936 р. Звертається увага на те, що внаслідок цього Турецька Республіка, по суті, повернула собі суверенітет над цими стратегічно важливими комунікаціями,втрачений на Лозаннській конференції 1923 р. Фактично це означало легітимізацію, визнання світовою спільнотою кемалістського режиму. СРСР значно поліпшив умови проходу своїх кораблів через Протоки. Однак ці переваги нівелювалися подальшим зближенням Туреччини із країнами Заходу. Після грубого тиску СРСР на Анкару з метою встановлення контролю над Протоками в повоєнний період, Туреччина, яка до цього балансувала між Москвою, з одного боку, та Вашингтоном і Лондоном - з іншого, зрештою вступила до НАТО в 1952 р. Хоча згодом турецько-радянські взаємини дещо поліпшилися, однак Москва більше не робила спроб переглянути конвенцію Монтрьо, яка таким чином діє і нині.
The article analyses the impact of the great powers" combat for control over the Bosporus& and the Dardanelles factor on the Black Sea policy of the former and upon the international relations in 1930s - early 1990s in general. The background, reasons, process and consequences of the Montreaux - 1936 regime of straits" reconsideration hav&e been reviewed. It is underlined that given the abovementioned redetermination, the Republic of Turkey basically restored its sovereignty over these strategically important hubs lost back in 1923 after the Lausanne conference. Such restoration in fa&ct stood for legitimizing the Kemal government worldwide. The USSR succeeded in ameliorating the conditions of transit of vessels through the straits. However, these advantages have been completely neutralized by the further rapprochement of Turkey a&nd the West. The pressure of the USSR over Ankara on the institution of control over the straits in postwar resulted in Turkey"s joining NATO in 1952. Although before Ankara was stuck to balancing between Moscow, on the one hand, and London and Washi&ngton, on the other. Regardless of further Turkish-Soviet slight d?tente, Moscow ceased to take steps in reconsidering the Montreux convention which is still in force today.
