75 літ тому зникли лелеки над Сяном. Про виселення українців з етнічних земель, акцію "Вісла" і концтабір у Явожному як злочинну змову комуністичних режимів Польщі та СРСР
"Ця птаха, що повертається весною з далекого краю у рідну домівку, втішаючи її господаря, символізує добробут, щастя та, як переконують малечу, приносить дітей. Із прадавніх часів лелеки гніздилися обабіч «срібнолентого Сяну», як поетично назвав ріку письменник Григорій Цеглинський. Звивисті із закрутами та мальовничі низинно-горбисті береги цієї ріки облюбувала людина ще в кам’яну добу, вони були в аурі прабатьківщини слов’ян, зафіксовані в літописах як білі хорвати, бужани, згодом бойки, лемки, волиняни тощо, котрі усвідомлювали себе руською (від давньої назви Русь, що не мала ніякого стосунку до ще тоді неіснуючої Московії) тобто українською людністю. Назви різні - народ один.
Віддавна зазіхали на ці землі ляхи, мадяри, навіть московіти. Драма настала у середині ХХ століття, коли комуністичні польський і совєтський режими домовились про так званий «обмін населення», достеменніше - евакуацію українців із території Польщі, а польських громадян - із території УРСР на засадах «добровільності»; насправді, евакуація супроводжувалася насильством та вбивствами, бо автохтонна українська людність не хотіла покидати материнську землю. Історія, котру замовчували в совєтські часи, нині відома. Внаслідок злочинних домовленостей близько 540 тисяч українців &депортовано з рідних земель упродовж 1944-1951 років, у тому числі понад 140 тисяч осіб потрапили під акцію «Вісла», яка розпорошила їх у 1947 році по північно-західних теренах Польщі, аби вони якнайшвидше асимілізувалися. Не вціліло жодного з майже &6 тисяч українських сіл".
