Творча постать Шевченка і кобзарське мистецтво органічно злились в одне ціле. Народні співці – бандуристи й кобзарі – зберігали нашу історичну пам’ять, оживляли та підтримували український дух, надихаючи до боротьби за національну гідність і свободу. В їхніх думах і піснях розкривається душа народу, його мрії, сподівання. Так і у вогненній поезії Шевченка ми відчуваємо щиру, беззахисну у своїй відкритості душу поета. У внутрішньому світі Кобзаря український народ упізнав власну душу, прочитав історію, зазирнув у майбутнє. Музикальність народної душі виявляється у ласкавій співучості Шевченкового слова, його милозвучності. Доречно тут згадати Богдана Лепкого, який в одній із шевченкознавчих праць дуже влучно зауважив, що при багаторазовому читанні однієї і тієї ж поезії Шевченка виникає таке відчуття, що ці слова написані тобою і легко запам’ятовуються. Мабуть це стається тому, що поет послуговувався яскравою, поетичною, образною, співучою українською мовою.
