У статті розглянуто численні ремінісценції з доробку Г. Квітки-Основ’яненка як цілісний претекст повістей Т. Шевченка. Сформульовано висновки про характер та основний вектор засвоєння / заперечення Шевченком художнього досвіду свого попередника в прозі.