Провідна ідея полягала в тому, щоб шляхом аналізу державно-церковних стосунків в Україні застерегти від можливого повторення гірших уроків минулого. Особливу цінність у праці мають авторські висновки. Історія стосунків держави і церкви за часів радянської влади продемонструвала, що назва “робітничо-селянська держава” не відповідала своїй суті, вона фактично не була відкритою для мільйонів віруючих громадян, оскільки влада проводила церковну політику здебільшого через таємні постанови, декрети та циркуляри, розроблені партійними комітетами. Усупереч Конституції СРСР, прийнятому декрету про відокремлення церкви від держави партійно-державні органи, з одного боку, тримали в руках найважливіші важелі церковного життя, а з другого – спрямовували шквал антирелігійної пропаганди, часто досить вульгарної, яка формувала тільки нігілістичне ставлення до всього і насамперед до загальнолюдських цінностей.
